Заголовок сайта

Право вибору

Харківська громадська організація
Центр реабілітації молодих інвалідів та членів їх сімей
м. Харків, вул. Киргизька, 10, тел.+38(067)418-32-09,
email pravovibora@ukr.net

Люди на фото

Вовк Роман

Надворі був звичайний день, листя килимами лежало під ногами, на даху будинку та старому авто.
Сірий, як завжди, виконував звичний котячий ритуал умивання.
Микола, його хазяїн, сидів на ґанку і наче щось чекав. Вже порожньо в садку, чорніє зораний на зиму город.
Субота, вдома нікого не було, та й не могло бути, сварки з батьком навіть мати не змогла залагодити. Сонце світило, але вже не могло гріти як раніше. Наче вимкнули опалення за несплату боргу.
У хвіртку постукали. Микола підвився та знехотя пішов відчиняти.
– Добрий день.
– Добрий.
– Вам лист.
– Дякую.
І хвіртка зачинилась, а Микола ліниво всівся ґанок, де кіт позіхав, широко розкриваючи свого рота, ніби показував, що його лінь набагато більша.
– Мабуть, Віка фото прислала.
Кіт продовжував позіхати.
– Сірий, припини, ти бачиш, як нам тяжко.
Відкривши конверт, Микола подивився на кота.
– Не зрозумів, а де фото?
Зворотної адреси не було, всередині лежав згорнутий учетверо аркуш паперу. Розправив на коліні.
– Гарний жіночий почерк.
Микола відклав листа.
– Цікаво від кого? – запитав кота.
Той підвився, щось нявкнув та попрямував до старого авто.
– Маєш рацію, Сірий, треба прочитати.
– «Миколо!!! Пише Вам людина, що все своє життя боролося з
покривдженням інших. Я – подруга людини, що Вас кохає. Ви жорстоко повелися з нею, поранили в самісіньке серце. Ви – потвора, яку світ іще не бачив. Вона захищала Вас – казала, що ви добра та порядна людина. А ви – лайно. Моя подруга показувала на фото Вас, але люди на фото завжди обманюють…»
Микола поклав лист на ґанок, підвівся та почав кликати кота. Сірий навіть вухом не повів, бо приймав сонячну купіль на даху старого авто.
– На обід я тебе не чекаю, – чи до кота, чи невідомо до кого
звертаючись, промовив Микола.
Сів. Десь угорі курликали журавлі, та він їх не чув. Зрештою, що йому до птахів. Ті відлітали, а він залишався тут на ґанку з аркушем паперу та спогадами, що як жовте листя з дерев упали до його свідомості.